Вже ні для кого не є дивиною, коли час від часу в нашій країні випливають на поверхню наслідки таємної роботи іноземних спецслужб чи правоохоронців. Безперечно, це є прямим порушенням державного суверенітету. Але це не так і страшно, якщо точно знаєш, що в Україні є компетентні органи, які борються з цим, виявляють подібні випадки та роблять все, аби такого більше не повторювалось.

Проте, що робити, коли Міністерство Внутрішніх Справ сприяє діяльності своїх закордонних друзів та ще й покриває їхні незаконні дії?

 

З самого початку затримання в Україні білоруського опозиціонера Ігоря Коктиша залишило по собі цілу низку обурень та запитань, оскільки в цьому процесі приймали участь якісь невідомі особи, що були одягнені як туристи та навіть і не думали представлятись. Вони привселюдно здійснили постріл з вогнепальної зброї та навіть не змогли собі відмовити в садистському задоволенні побити опозиціонера.

В одному з цих осіб Ігор Коктиш впізнав горезвісного білоруського полковника Дмитра Павліченка, який підозрюється міжнародною спільнотою в безпосередній причетності до зникнення цілої низки білоруських опозиціонерів. Такий собі полковник-винищувач, що керував військами ОМОН під час масових акцій протесту в Мінську.

Те, що відбувалось далі, не піддається взагалі жодному поясненню. Ігоря повезли до Балаклавського РВ УМВС в місті Севастополі. Працівники відділку міліції, м’яко кажучи, здивувались, побачивши, що якісь люди в шортах і панамках привели до них побиту людину. Саме тоді полковник Павліченко показав своє посвідчення і попросив зустрічі з начальником кримінального розшуку, після тривалого спілкування з яким було офіційно оформлене затримання опозиціонера.

Особисто мене, як дружину Ігоря Коктиша, начальник кримінального розшуку попередив, що якщо я буду скаржитись в прокуратуру на побиття мого чоловіка, то йому доведеться лжесвідчити, що Ігор чинив опір.

Ігор Коктиш (29 років) з дружиною Іриною Тютюнник

Все це не могло не здаватися дивним, тому я почала звертатися до МВС з проханням надати список осіб, що приймали участь у цьому затриманні. Здавалося, що на конкретне запитання повинна була надійти не менш конкретна відповідь. Проте, з якоїсь причини цього не сталося. УМВС м.Севастополя  надало відповідь, що ні фізичної сили, ні зброї під час затримання не застосовувалось, окрім того, їхні працівники взагалі участі в затриманні не приймали.

Проглянути ці та інші документи по справі і подивуватись неймовірній кількості помилок в цій офіційній відповіді можна на сайті Ігоря Коктиша www.i-cent.org.ua .

Таку відповідь важко назвати вичерпною, тому я продовжила домагатись правди і звернулась повторно з тим самим проханням: надати список осіб.

Відповідь надійшла знову з тієї ж інстанції, але вже від іншої людини. Диво: інша людина – інша версія затримання. Цього разу пишуть, що Ігор Коктиш сам! прийшов до відділку міліції за фактом якоїсь суперечки з жителями Севастополя. А вже нібито потім, при перевірці особи було встановлено, що Ігор знаходиться в міждержавному розшуку, у зв’язку з чим він був затриманий. Знову ж таки, ні імен, ні прізвищ, ні посад.

Отже, досі невідомо, і вже, напевно, не буде відомо, що то за білоруси так жорстоко затримували свого опозиціонера. Відоме лиш одне прізвище – Павліченко. Проте, є очевидним: захоплення було незаконним, і серед тих «туристів» не було жодного українця.

Як же достукатись до влади та посадовців? Як же відкрити їм очі на те, що вони перед Богом несуть відповідальність за свій народ, і що немає такого беззаконного вчинку, за який не доведеться розплачуватись, як не серед людей, то на Небі?

І коли після численних подібних офіційних відписок розумієш, що всі тут за одно і що звертатись вже нікуди немає сенсу, коли усвідомлюєш, що наша безпека, суверенітет чи, тим більше,  значущість як громадян України – то не більше ніж теорія чи ілюзія, от тоді і стає по-справжньому і страшно, і болісно, і обурливо.

Бо ми в небезпеці…

 

P.S. Ігоря Коктиша до цього часу продовжують незаконно тримати під вартою в Сімферопольському СІЗО №15. Численні звернення цілих груп людей до компетентних органів призводять до тієї ж кількості відписок.

 

Колись працівник Генеральної прокуратури під час одного з прийомів заявив мені, що в Білорусі смертні вироки не виносяться, і… тим самим підтвердив свої теплі відносини зі своїми білоруськими колегами :). Бо насправді ситуація з винятковим засобом покарання в тій країні має зовсім інший вигляд.

Якщо хтось ще сумнівається у звірстві білоруської влади з її середньовічними методами покарання та отримання досудових свідчень, тримайте статистику.

З 1991 року в Білорусі було винесено біля 400 смертних вироків. Останні приблизні данні такі: в 2004 році – 2 людини, в 2005 році – 2 людини, в 2006 році – 9 чоловік, в 2007 році – не менше 4 чоловік. У 2008 році стратили 4 чоловік, ще одного засудили до цієї міри покарання.

26 червня 2009 року Брестський обласний суд (в якому до речі зараз знаходиться справа білоруського опозиціонера Ігоря Коктиша) знову виніс смертний вирок.

Ніяких офіційних даних немає, Міністерство внутрішніх справ Білорусі відмовляється надавати статистику виконання смертних вироків. Цікаво, чого вони так бояться :)? Може, страшної правди про те, що вони самі є вбивцями? А статистика, яку я Вам надала – це дані Міжнародної Амністії.

Не дивлячись на таку кількість смертних вироків, кількість тяжких злочинів в Білорусі значно збільшилась. Тож Міжнародна Амністія, безумовно, правильно стверджує, що «відмовившись від смертної кари, Білорусь зменшить свою ізоляцію від Європи, а білоруські правоохоронці зможуть зосередитись на реальних засобах боротьби зі злочинністю, позбувшись ілюзій того, що винятковий засіб покарання може служити стримуючим фактором».

25 червня 2009 року в інформаційному агентстві УНІАН пройшла прес-конференція до міжнародного дня проти тортур, на якій висвітилась проблема незаконного тримання під вартою білоруського опозиціонера Ігоря Коктиша.

Рівно 2 роки у Сімферопольському СІЗО утримується політичний в’язень Ігор Коктиш. Білоруський громадський активіст зазнає переслідувань з боку білоруської номенклатури.

Дружина Ігоря Ірина Тютюнник розповіла, що в затриманні брали участь 6-8 осіб, які жорстоко побили Ігоря, пошкодивши нирку, та здійснили постріл в повітря із вогнепальної зброї. Коли Ігоря привели до відділку міліції, ніхто не міг зрозуміти, що саме відбувається, чому якісь люди в шортах і панамках привели побитого чоловіка. Ігор Коктиш впізнав обличчя одного з них. То був полковник Павліченко, керівник військ ОМОНу під час масових акцій протесту в Білорусі, а також людина, що підозрюється міжнародною спільнотою в безпосередній причетності до зникнення цілого ряду опозиціонерів. Там, у відділку, полковник Павліченко показав своє посвідчення одному з працівників севастопольської міліції і наказав провести його до начальника кримінального розшуку. Українські правоохоронці погодились оформити затримання та переправили Коктиша до СІЗО.

Його тримання Україною суперечить українському законодавству та міжнародним документам, які підписала Україна, про що нагадала представник Ігоря Коктиша  Європейському суді Айгуль Муканова. Європейський суд зупинив екстрадицію Коктиша до свого кінцевого рішення щодо повної відмови у видачі білоруського громадського діяча.

Керівник Житомирського обласного відділення Міжнародного товариства прав людини Віктор Бондар наголосив на тому, що у разі відмови Генеральної прокуратури звільнити Ігоря Коктиша з-під варти негайно, правозахисники та громадські діячі змушені будуть блокувати роботу цієї та інших відповідальних інстанцій. Лист підтримки від Міжнародної Амністії, який був продемонстрований на прес-конференції, засвідчив, що ця світова організація також підтримує громадські дії, направлені на визволення Ігоря Коктиша.

Президент Інституту демократії і державності Іван Лозовий, який раніше брав участь у пікетуванні Генпрокуратури з вимогою звільнити Ігоря, підтримав звернення правозахисників, сказавши: "Звертаюся до вищого керівництва держави - відкладіть свої чвари напередодні президентських виборів і зверніть увагу на долю конкретних людей". Також Іван Лозовий наголосив на тому, що ця справа викриває Генпрокуратуру України як підрозділ білоруського КДБ, і що дії чиновників у справі Коктиша ганьблять Україну на всю її історію, перед всією міжнародною спільнотою.

Почесним гостем прес-конференції став голова партії “Білоруський народний фронт” Лявон Барщевський. Він розказав про постійні гоніння активної опозиційно налаштованої молоді, які доходять просто до абсурду. Одному з молодих опозиціонерів висунуто обвинувачення навіть у тому, що він приховує в себе на городі гранатомет. Лявон висловив солідарність з політв’язнем Ігорем Коктишем, а також подякував Україні та всій міжнародній спільності за допомогу в нерівній боротьбі за білоруську свободу.

Правозахисні організації вимагають дотримуватись Закону України та міжнародних угод,  які ратифікувала наша Держава, відмовити білоруським чиновникам у видачі громадського активіста та звільнити з під варти Ігоря Коктиша. На підтримку Ігоря Коктиша зібрано більше 70 підписів представників  правозахисних організацій України.

Долучитись до активної громади та дізнатись більше інформації можна на сайті підтримки Ігоря Коктиша - http://www.i-cent.org.ua/ua/

25 червня об 11-30

Учасники заходу:
Ірина Тютюнник — дружина Ігоря Коктиша.
Айгуль Муканова - представник Ігоря Коктиша в Європейському суді від Харківської правозахисної групи.
Віктор Бондар - Керівник Житомирського обласного відділення Міжнародного товариства прав людини.
Представник білоруської діаспори в Україні.
Олександра Кулаєва - Директор відділень Східної Європи та Азії «Міжнародної федерації прав людини».

Вже 24 місяці у Сімферопольському слідчому ізоляторі утримується політичний в’язень Ігор Коктиш. Білоруський громадський активіст зазнає переслідувань з боку білоруської номенклатури.
Його утримання Україною суперечить українському законодавству та міжнародним документам, які підписала Україна.
Україна відмовилась від тортур та застосування смертної кари, ратифікувала Конвенцію ООН проти тортур, що забороняє екстрадицію у випадках коли людині загрожує смертна кара. Відбувається порушення Європейської Конвенції з прав людини.

Правозахисні організації вимагають дотримуватись Закону України та міжнародних угод, які ратифікувала наша Держава. Відмовити білоруським чиновникам у виданні громадського активіста та звільнити з під варти Ігоря Коктиша.

Громадські організації України вимагають від Президента та Генерального прокурора звільнити з під варти Ігоря Коктиша.
На підтримку Ігоря Коктиша зібрано більше 70 підписів представників правозахисних організацій України.
Оголошується лист від “Міжнародної Амністії” на підтримку Ігоря Коктиша.

Ігор Коктиш зазнав у Білорусії тортур та нелюдського поводження.
До 26 червня - міжнародного дня «проти тортур» Україна хоче зробити подарунок Білорусії, що є однією з перших «ластівок» нехтування загальнолюдських цінностей нашим суспільством керівниками держави.

За Коктишем заїхав до України та приймав участь у «захваті» сам полковник Павліченко – кат «Джинсової революції». Він показав нашим демократам-міліціонерам, як треба розбризкувати кров по асфальту.

Сайт підтримки Ігоря - http://www.i-cent.org.ua/ua/

Довідки за телефоном 8 (063) 029-89-33

Вже майже 2 роки, нехтуючи національним і міжнародним законодавством, білоруса Ігоря Коктиша тримають в українському СІЗО з метою видати його білоруському режиму для розправи над ним за його громадсько-політичну діяльність через сфабриковану проти нього кримінальну справу.

http://www.i-cent.org.ua

По правді кажучи, я була впевнена, що цього року мій чоловік святкуватиме свій День Народження поруч зі мною, з тими людьми, які в нього вірять, люблять його, піклуються про нього.
Компетентні органи не здаються, продовжують початі ще 2 роки тому порушення законодавства в нашій справі.
Проте я, як ніхто інший знаю, що в Ігоря вистачить сил і мужності вистояти в нерівній боротьбі за свою, даровану Богом, Свободу.

Я точно знаю, чого йому побажати. А ви?

УВАГА!
11 ТРАВНЯ НА ГОЛОВНІЙ СТОРІНЦІ САЙТУ http://www.i-cent.org.ua БУДЕ РОЗМІЩЕНА СПЕЦІАЛЬНА ФОРМА ДЛЯ ПРИВІТАННЯ ІГОРЯ КОКТИША З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ.

Активисты молодёжных организаций г. Житомира (Украина) организовали флэш-моб, на котором выразили свою солидарность с политзаключённым Игорем Коктышем. Участники прошли по центральным улицам города с транспарантами, а также белорусской и украинской национальной символикой. Возле помещения прокуратуры активисты выпустили из клетки белого голубя, что символизировало освобождение из-под стражи Игоря. Представителей диктаторского режима изображали люди в чёрном с масками Лукашенко, которые постоянно пытались помешать шествию. Потом каждый участник и просто прохожие писали свои слова поддержки Игорю на специально вывешенных на стене листах бумаги. После такого действия состоялась пресс-конференция с участием правозащитников и лидеров молодёжных организаций.
( Смотреть фотографии )  

У середу, 25-го березня 2009 року з 12:00
відбудеться пікетування Генеральної Прокуратури України
за адресою: вул. Різницька, 13/15, м. Київ

Вже 20 місяців у Сімферопольському СІЗО утримується білоруський опозиціонер Ігор Коктиш.

Ігор Коктиш – це активіст, який працював на користь демократичних перетворень в Білорусі. Зокрема, він допомагав кандидату у президенти Білорусі від об’єднаної опозиції Александру Мілінкевичу, допоміг створити у місті Барановичі Молодіжну гуманітарну асоціацію імені Іоанна Боско, організовував молодь через свою музичну діяльність.

Одружений на громадянці України, Ігор перебував в Україні на законних підставах. Тому, з метою доставити його примусово назад в Білорусь і там здійснити над ним репресію, білоруські власті намагаються через обвинувачення, які є явним політичним замовленням, через білоруські суди, добитись екстрадиції Ігоря Коктиша з України в Білорусь.

10 жовтня 2007 року Європейський суд з прав людини призупинив екстрадицію Ігоря до свого кінцевого рішення і зараз справі Коктиша в цьому суді надано статус пріоритетної.

Між часом, незважаючи на явний політичний підтекст справи проти Коктиша, незважаючи на те, що Ігор не представляє жодної загрози, що він не намагався сховатися, незважаючи на те, що він страждає від проблем зі здоров’ям, які посилились під час його перебування в СІЗО, Ігор Коктиш продовжує перебувати під арештом.

Таке ув’язнення є явним порушенням прав людини.

З метою підтримати Ігоря, привернути увагу до його ситуації і домогтися дотримання прав людини в його справі і негайного звільнення з-під варти, українські правозахисники проводитимуть пікетування Генеральної Прокуратури України. 

За додатковою інформацією щодо акції протесту, звертатись до Івана Лозового за телефоном: (066) 544-1542.

Сайт підтримки Ігоря Коктиша:
http://i-cent.org.ua/ua/

Слава Богу, мне уже не приходиться объяснять, кто такой мой муж Игорь Коктыш. Но если всё же кто-то слышит о нём впервые, следующее инфо для вас.

Игорь – молодёжный лидер в г. Барановичи (МГА им. Боско), а также он начал создавать Неформальное молодёжное движение (НМД). Начал, но не успел закончить. Диктаторский режим со всем известным присущим ему зверством сфабриковал против Коктыша уголовное дело. Это произошло ещё… в 2001 году!!!

Игоря оправдал областной суд, потом Верховный, ну а потом там, наверху, все дружно решили рассматривать дело заново. Вот оно, белорусское правосудие, над которым смеялись даже работники отдела уголовного розыска в Украине, когда задержали Игоря 25 июня 2007г. по запросу белорусской стороны. Это событие я называю одним словом: «достали!».

Между нами говоря, украинское правосудие не слишком сильно отличается от белорусского. Судья Балаклавского районного суда г. Севастополя добросовестно выполнила указания Генеральной Прокуратуры (копия одного такого указания есть у меня на руках) и постановила держать Игоря Коктыша под арестом бессрочно. Поставив подпись одним движением руки, и даже не моргнув глазом, судья Гавура Ольга Владимировна превратила свободного человека в «вечного узника».

Благо, Украина является страной-участницей Европейской Конвенции, что позволило Европейскому Суду вмешаться в ситуацию и остановить экстрадицию. Таким образом, украинскому правительству удалось избежать своей непоправимой ошибки. Думаю, что это уже они и сами поняли.

Ещё одним запретом на экстрадицию служит процесс рассмотрения вопроса о предоставлении Игорю политического убежища в Украине. Ой, обычно я стараюсь не вспоминать о том, что и этот процесс тянется уже больше, чем полгода. Ну что поделаешь… По словам компетентных органов, у них нет времени для рассмотрения заявления Коктыша. Вот так в современной цивилизованной стране человек, болеющий тяжёлой формой астмы, ожидает в условиях СИЗО, когда в Госкомнацрелигий появиться время для рассмотрения его вопроса.

А я тем временем каждый вечер засыпаю с надеждой на то, что мой муж смог пережить и этот день, что завтра уполномоченные лица опомнятся и, следуя здравому смыслу, вернут нам то, чем наделил нас сам Господь – Свободу.

Знаете, а ведь Игорь – один из тех немногих, которые способны в корне изменить жизнь человека. Поверьте, я-то уж точно знаю, о чём пишу. Игорь – настоящий лидер. Он может вести за собой людей. Его любят слушать, а он любит действовать. Наверное, этого и бояться власти больше всего.

Интересно наблюдать, как многие с непониманием относятся к нашему выбору посвятить жизнь борьбе за Свободу. «Зачем вам это надо?» - спрашивают, - «Нарожайте детей, устройтесь на работу и живите спокойно». И прекрасно, что есть такие люди, которым не придётся объяснять свою позицию.

Я никогда раньше не встречала людей, которые так сильно беспокоились бы за судьбу своей Родины и своих соотечественников. Именно для белорусов Игорь Коктыш создал портал «antiShowBiz», также он открывал временные сайты во время президентских выборов и акций протеста… Помню, как 25 марта 2007г. наше внимание было приковано к событиям в Минске. И когда «правоохранительные» органы стали избивать и разгонять участников акции, я невольно заплакала. А Игорь вытер мою слезу и сказал, что я не только хрупкая девочка, но ещё и сильный непобедимый воин.

Я знаю, за что сейчас страдает мой муж. Как никто другой я знаю, насколько искренние его переживания и действия по отношению к своей Родине. Так же я знаю, насколько сильно Игорь верит в вас, белорусы, как в единый, непобедимый и всемогущественный организм.

Вместе мы можем не многое, вместе мы можем всё.

Живе Беларусь!